26 лютого показує, що людська гідність є, і її неможливо придушити, – Олег Охредько

Напередодні Дня кримського спротиву Дім прав людини Крим продовжує цикл статей про історію, діяльність і боротьбу за права кримчан і деокупацію півострова організацій — засновників Дому.

Олег Охредько, експерт, аналітик ЦГО “Альменда” розказує про історію й успіхи Організації та її участь у створенні українських Домів прав людини.


— Коли ви дізналися про “Альменду” і як почалася ваша співпраця?

— Я дізнався про “Альменду” ще до війни у зв’язку з тим, що я дуже добре знав Валентину Потапову (зараз голова ЦГО “Альменда”). Це була наша співпраця в деяких питаннях, у проєктах, в рамках громадських організацій, таких як “Нова доба”). Крім того, до Ялти я приїжджав під час проведення різних проєктів, як от “Книжки для виховання толерантності”. Після початку окупації я одразу подзвонив Валентині. Ми зідзвонювалися кожного дня, вона розповідала про події, які відбувалися. Таким чином, морально її підтримував, за допомогою соціальних мереж поширював інформацію про події в Криму.

Поступово я втягнувся в діяльність організації. Коли практично вся організація перебралася до материкової України, я органічно вписався в її діяльність, і ми почали разом співпрацювати. Зараз працюємо вже 7-ий рік.

— Був такий епізод, коли Ви телефонували в МНС. Прошу Вас розказати про це.

— Ми розв’язували питання щодо подій, які були в Криму. Я дзвонив до МНС у зв’язку з тим, що у 2014 році була потрібна допомога кримчанам. Я подзвонив і сказав, що потрібно щось робити, рятувати людей від захоплення оккупантами.А вони відповіли: “А ми до чого тут?” Оцей сюр, який на той час відбувався із нашими державними органами, а можливо навіть і сьогодні відбувається: деякі іноді не сприймають й досі окупацію Криму.


— Це було під час військової операції Російської Федерації, березень 2014 року, так?

— Так, якраз в той час, коли був такий певний параліч державних органів, хоча не всіх. Я можу сказати тому, що на початку окупації, як тільки стало зрозуміло, що будуть відбуватися такі події, Марія Суляліна (представниця нашої організації) якраз написала листа до Міністра освіти Квіта, і написала до Комітету Верховної Ради з приводу того, що ж робити студентам. Несподівано вона отримала відповідь, як зі сторони Міністерства, так і зі сторони Верховної Ради, її підтримали. З того часу Організація почала займатися проблемами того, щоб студенти могли перебратися з окупованого Криму до ВНЗ України. На сьогодні понад 20 тис. студентів виїхали з Криму, я думаю, наша заслуга тут є тому, що був для цього розроблений певний механізм.

— Тобто це перші кроки, які робила Організація після того, як переїхала до Києва?

— Ні, ще коли вона знаходилась в Криму, вже тоді ми почали підіймати ці питання. Якщо раніше Організація займалася питаннями громадянської просвіти, організацією фестивалів, тобто займалася громадською діяльністю, яка не була направлена на правозахисну діяльність, то з початком окупації якраз члени нашої організації допомагали військовим, які знаходилися в оточених військових частинах. Ольга Скрипник (на той час голова “Альменди”) і багато інших членів Організації допомагали і їжею, і навіть бетонними блоками для того, щоб перекрити доступ російським окупантам до військових частин.

— Пане Олеже, Ви ж не з Криму, чому Ви приєдналися до цієї кримської громадської організації?

— Це була єдина організація, яку я знав з Криму. У 2014 році я намагався зрозуміти, що б я міг зробити, знаходячись за сотні кілометрів від цих страхітливих подій. Якось фахово допомогти для того, щоб це змінило ситуацію.

— Як “Альменді” вдалося відновити роботу у Києві?

— За допомогою друзів та інших громадських організацій був відкритий офіс поруч з Майданом Незалежності. Всі потроху почали з’їжджатися туди. Організація була не така велика, тому більшість членів Організації виїхали. Однією з останніх виїжджала Валентина Потапова, коли вже була загроза її життю.

Труднощі такі ж, які були у всіх: житло, фінанси, налагодження нових зв’язків і навіть зміна парадигми. Якщо раніше організація займалася просвітницькою діяльністю, то зараз вона почала активно займатися також правозахисною діяльністю. Потрібно було перелаштуватися і зрозуміти, що люди, які виїхали з Криму, вимушено покинули свої дома. З однієї сторони потрібно було налаштовувати побут, а з іншої — діяльність Організації.



— Чим займається “Альменда” на сьогодні?

— Один з основних напрямків нашої роботи — це захист прав людини за допомогою правових та правопросвітницьких дій, а також розвиток інституцій громадянського суспільства. Це правова допомога: певний час на базі нашої Організації діяла правова приймальня, яка існувала за допомогою УГСПЛ (Українська Гельсінська спілка з прав людини). Зараз ми продовжуємо надавати консультації для кримчан, які виїхали з окупованого півострова в питаннях пов’язаних з доступом до освіти

Ще один напрямок — організація освіти для дітей з тимчасово окупованого Криму, при чому як для тих, хто знаходиться у Криму, так і для тих, хто виїхав з тимчасово окупованого півострова.

Окрім того, методична та просвітницька робота у формуванні цінності прав людини. Ми відновили проведення мандрівного фестивалю Docudays UA, але якщо раніше він проходив на базі Ялти, то зараз він проходить у Бердянську.

Також це правопросвітницькі акції, підготовка волонтерів, робота з молоддю, створення умов інтеграції молоді з окупованих територій в приймаючі громади..

— На які труднощі ви натрапляєте у своїй роботі?

— На сьогодні це те, що Крим починає зникати з українського порядку денного. Є певна втома в суспільстві. Крим починають забувати, дехто каже що “вже все, про це потрібно забути”, але ми продовжуємо діяти в цій сфері.

— Назвіть, будь ласка, три найважливіші успіхи у діяльності “Альменди”.

— Створення системи вступу до ВНЗ для дітей з тимчасово окупованого Криму. Це знаменитий Наказ МОН №560, коли створена унікальна для цього світу система, коли діти з тимчасово окупованого Криму можуть вступати до ВНЗ, склавши всього 3 іспити й отримати атестат. Коли ми розпочинали, у 2014 році, ніхто про це не казав й не думав, що таке можливо.

Ще один з великих успіхів — це те, що були внесені зміни до законодавства, в
Закон України “Про вищу освіту”, в закон про окуповані території, де безпосередньо з’явилася тематика освіти для дітей з тимчасово окупованого Криму.

Третє, це про те, що ми створюємо і розповідаємо про правозахисників з окупованого Криму, що вони є, на які труднощі вони натрапляють, які проблеми у них існують, і не залишаємо цю тематику.

— Можете розповісти про стосунки “Альменди” з Домом прав людини Крим? Чому ваша Організацію стала одним з засновників цього Дому?

— “Альменда” спочатку стала засновником ще одного Дому — Освітнього Дому прав людини в Чернігові, і коли стало питання щодо об’єднання зусиль, виникла і почала розвиватися ідея створення окремої спілки, яка могла б об’єднувати організації, які піднімають питання навколо Криму. Однією з платформ став якраз Дім прав людини Крим. Ідея така, що потрібно об’єднувати зусилля.

— Якщо Ви уявите собі ідеальну модель Дому прав людини Крим, яка вона може бути?

— Ідеальна модель — це платформа, коли всі організації співпрацюють як своєрідна толока, і чим вона більше толок, тим краще, і які між собою розподіляють напрямки діяльності, допомагають один одному. І це міг би бути навіть фізичний дім, де могли б збиратися кримчани, всі зацікавлені люди й діяти всі разом.

— Яке значення має для Вас День кримського спротиву російській окупації, який ми відзначаємо 26 лютого?

— Я дуже багато працюю з тематикою прав людини й особливо з напрямком гідності. Оце і є приклад тієї гідності на одному ряду з Соляним походом Ґанді або Реформацією Мартіна Лютера. Крим пов’язаний із тематикою окупації, але те, що кримчани все ж таки стали захищати свою країну, боронити свою землю — ось це і є такий день, який показує, що людська гідність є, і її неможливо придушити.

— Останнє питання про роль правозахисних організацій в процесі деокупації. Як ви вважаєте, правозахисники достатньо роблять у цьому напрямку?

— На жаль, держава не докладає достатніх зусиль. Правозахисники не дають зупинитися цьому процесу та створюють механізми. Зрозуміло, що є мета: щоб була звільнена окупована територія, проте дуже багато людей не задумуються про те, а що буде далі. Що буде далі з тими людьми, які співпрацювали з окупантами? Й багато іншого. Якраз правозахисники підіймають ці питання. Вони не дають зникнути тематиці Криму, не дають можливості, щоб Крим став розмінною монетою.


Розпитувала Олена Лисенко спеціально для ДПЛ Крим.

Далі буде.