Тетяна Печончик: Нас об’єднує, по-перше, небайдужість до теми Криму і порушень прав людини в Криму

Продовжуємо цикл статей до Дня кримського спротиву про історію, діяльність і боротьбу за права кримчан і деокупацію півострова   організацій —  засновників Дому прав людини Крим.

.Голова Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик розповіла про те, чому іі Організація займається  питаннями Криму і про  участь її організації в діяльності Дому прав людини Крим.

— Чому ZMINA стала однією з засновників Дому прав людини Крим, і чому було важливо створити цей Дім?

ZMINA давно співпрацює з мережею Домів прав людини, й ми розуміємо, наскільки важлива глобально солідарність правозахисних організацій, які об’єднані в такі Доми за певною тематикою на національному рівні, а також зв’язані між собою на міжнародному рівні. 

З іншого боку після початку окупації Криму ZMINA багато працювала для протидії порушенням прав людини в Криму, всі ці роки ми взаємодіяли з іншими кримськими організаціями. З тими, хто був змушений виїхати та продовжує працювати в екзилі. Саме така форма, як об’єднання під дахом Дому прав людини, навіть віртуального Дому, є важливою для взаємного посилення цих організацій, а також для взаємозв’язків з організаціями на материку, які працюють по кримській тематиці. 

— На які труднощі натрапляла ZMINA в процесі роботи за кримським напрямком?

— Перший і найбільш серйозний виклик — це безпека людей, які працюють в Криму. Наша організація ще у 2014 році розробила політику цифрової безпеки з кількарівневим захистом тих, хто працює в Криму, щоб не піддавати їхню роботу додатковим ризикам. 

Є виклики й на материковій частині України. Як ми бачимо з моніторингів ЗМІ, кримська тематика все більше зникає з інформаційної мапи України й світу. Саме тому важливо, щоб Кримом займалися не тільки кримські організації, але й материкові організації та  медіа. Маємо з подвійною силою просувати кримську тематику, кримський контент, щоб він був присутній в медіапросторі, і щоб “спасение утопающих не было делом рук самих утопающих”. Тобто щоб цим переймалися не тільки кримчани, кому Крим особливо болить. Важливо, щоб ми продовжували, були солідарними, не піддавалися зневірі, відчаю або втомі. 

— Назвіть, будь ласка, основні успіхи в роботі вашої організації, або взагалі Дому, на тему Криму.

— В перші роки окупації Криму було дуже важливо фіксувати та документувати все, що там відбувалось. Тоді була хвиля порушень прав людини, які пов’язані з насильством (це незаконні затримання, напади на журналістів,  викрадення людей, катування і все інше). Протягом 2014-2016 років наша організація в партнерстві з іншими правозахисниками документувала фактаж, що відбувається в Криму, особливо в умовах, коли туди не мали доступу (і не мають досі) міжнародні організації. За кілька років була зібрана велика база, масив інформації, який використовується для різноманітних судів, міжнародних організацій і національних правоохоронних органів. Це важливо і для історії, для освіти, щоб в школах дітям розповідали, що насправді відбулося…

По-друге, ми разом з іншими колегами розробили методологію моніторингу політично мотивованих судових процесів в Криму. В співпраці з місцевою групою судових моніторів був зібраний великий масив інформації за результатами відвідувань більше ніж трьохсот судових засідань. На основі цих даних група експертів підготувала аналітичну доповідь, де показала, що правосуддя в принципі неможливе в Криму в політично мотивованих справах. 

Також ZMINA працює над проблемою міжнародного доступу до окупованого Криму. У 2018 році була організована Міжнародна місія Домів прав людини до Криму. В ній брали участь представники трьох домів: Чернігівського, Білоруського та Азербайджанського. Ця місія за чотири дні перебування на території Криму зафіксувала багато даних про порушення права на свободу слова, свободу мирних зібрань, свободу асоціацій, переслідування правозахисників в Криму. І це також дуже важливо: тому що одна справа, коли про порушення прав людини в Криму постійно говорять українські організації, але зовсім інша справа, коли про це кажуть спостерігачі з інших країн і доносять всі ці матеріали на різних міжнародних майданчиках. 

В останні роки ми перемкнули фокус своєї роботи на підтримку різноманітних ініціатив, які досі працюють на території Криму, або тих кримських медіа, які перемістилися на материкову частину України, зокрема надаючи переміщеним медіа фінансову підтримку, щоб вони могли продовжувати свою діяльність. 

Останнє, що можна згадати, — це інформаційна діяльність “Зміни”. Ми висвітлюємо кримську тематику на своїх ресурсах, намагаємось також здобувати інформацію безпосередньо з Криму, з кримських джерел і подавати те, що недопредставлено в національних мас-медіа, даючи при цьому майданчик для голосів зсередини, для громадянських журналістів з Криму. 

— Скажіть, будь ласка, що вас об’єднує з іншими організаціями, які теж є членами Дому прав людини Крим, і яка, на ваш погляд, ідеальна модель Дому? Що треба зробити цим організаціям, щоб Дім прав людини Крим був наближений до моделі ідеального Дому?

— Нас об’єднує, по-перше, небайдужість до теми Криму і порушень прав людини в Криму. По-друге, це солідарність в тому, що ми готові разом боротися, протистояти, підтримувати потерпілих, шукати шляхи для припинення безкарності і притягнення до відповідальності тих, хто порушує права людини та чинить найтяжчі міжнародні злочини в Криму. Взагалі керуємося візією, що Кримський півострів буде повернено під контроль України і що колись цей Дім, можливо, буде існувати навіть у фізичному вимірі й він обов’язково повернеться до Криму.

— 26 лютого ми будемо відзначати День кримського спротиву російській окупації. Яка роль правозахисних організацій в процесі деокупації Криму, вона значна, або незначна? І що можуть зробити правозахисні організації, щоб наблизити той день, коли ми будемо відзначати День визволення Криму від окупації?

— Правозахисні організації працюють з різними порушеннями прав людини в Криму, намагаючись залучити всі можливі національні та міжнародні механізми для того, щоб поновити справедливість, захистити потерпілих. Для нас є очевидним той факт, що добитися серйозного переламу чи зміни ситуації в Криму неможливо без деокупації. Мені здається, кожен, хто працює у своїй сфері, хтось займається санкціями, збереженням кримськотатарської ідентичності, питаннями екології або культури, що така робота всього громадянського суспільства, не тільки правозахисних організацій, наближає той день, коли Крим буде повернуто.

— Тобто ми живемо з вірою, що Крим буде повернуто?

— Ми живемо з такою вірою, бо інакше, якби її не було, вся ця робота не мала б жодного сенсу.  

Розпитувала Олена Лисенко спеціально для ДПЛ Крим.