«Його тримали в клітці і знущалися»: як російські силовики поводяться із цивільними на окупованих територіях
У вересні 2022 року на російському телеканалі «РІА Новості» з’явилися відео, на яких російські силовики затримали українських цивільних із Херсонщини за нібито підготовку терористичних актів. Один із затриманих чоловіків — кінолог Ігор.
Відтоді Росія жодним чином не визнала його утримування, а рідні по крупинках збирають свідчення, що він живий. Ми поспілкувались з дружиною Ігоря — Катериною, щоб розповісти, як РФ поводиться із цивільними на окупованих територіях, та через що доводиться проходити родинам викрадених.
Всі імена героїв у тексті змінені з міркувань безпеки.
Окупація
Катерина час від часу переслуховує ті відео на РІА «Новості» із чоловіком, їй важливо чути, що він говорить. Але бачити його таким їй несила: «Боже, у нього був якийсь шрам, розбита голова. А очі такі були пусті. Дуже страшна картина. Це зовсім інша людина».
Жінка вже понад три роки шукає Ігоря, з допомогою правозахисників надсилає запити в російські інстанції. Звідти приходять однакового штибу відповіді: що не затримували, не числиться, немає. Відео з російського телеканалу — чи не єдині докази. Таких сюжетів було кілька: в одному звучать імена і прізвища, і що ніби-то чоловіки готували терористичні акти для зриву референдуму на Херсонщині; на інших — уже затримані дають «зізнання».
До повномасштабного вторгнення Ігор із Катериною та дитиною проживали в містечку на Херсонщині. Ігор був пенсіонером МВС та працював на цивільній посаді інструктором-кінологом у кінологічному центрі в Херсоні. У своєму містечку він також займався дресуванням собак, тож був знайомий ледь не з усіма.
24 лютого 2022 року чоловік мав їхати на роботу в Херсон, але керівник попросив залишитися на місці. Поки українська влада ще була в містечку, родина гуртувалася з іншими проукраїнсько-налаштованими мешканцями й ходили на мітинги, але російські окупаційні війська швидко захоплювали місто, а колабораціоністи — владу. Катерина згадує: «Наші люди були розгублені та налякані. Поліцію вивезли в перші дні вторгнення. Ширилися чутки, що виїзд через Каховську ГЕС заблокований, а машини, які хотіли виїжджати, розстрілювали. Тож якась частина людей на свій страх і ризик виїздили через Крим, а інші залишалися в окупації і чекали звільнення українською армією». Серед останніх була і їх родина.
Ігор доєднався до організації «Щит», яка займалася охороною громадського порядку, щоб у місті не було мародерства. Він волонтерив, вдень розвозив хліб, а вночі патрулював вулиці, доглядав собак, яких йому залишили на перетримку. Катерина залишалася вдома з дітьми: своїми й родичів, які з’їхалися в їхній будинок на початку вторгнення, щоб разом переживати складні часи.
Наприкінці березня російська окупаційна влада почала масові перевірки колишніх військових і тих, хто мав проукраїнську позицію. Така перевірка трапилась і в Ігоря.
Попередження
Зранку, коли інші дорослі пішли працювати, діти ще спали, а Ігор якраз повернувся із чергування, у двері подзвонили. Катерина подивилася на екран домофона й не одразу зрозуміла, що відбувається: «Вони ж у балаклавах, шоломах, ніби в кіно якомусь. Я перелякалася, ми з малими побігли в гардеробну кімнату, але нас вивели, закрили у ванній, а чоловіка водили по будинку, усе обшукували. Мені було дуже страшно ще й за чужих дітей».
Як розповіли потім сусіди, вулицю перекрили БТРи, нікого не пропускали. Один із сусідів спробував підійти й з’ясувати, у чому справа. На нього наставили зброю і наказали відійти.
Зі спогадів Катерини, у будинок увірвалося четверо військових з автоматами. Її з дітьми згодом перевели з ванної в кухню, а Ігоря вивели надвір. «У мене почали питати, чи це всі мої діти, скільки нас тут проживає. Я просто відвернулася, притисла до себе свою дитину й мовчала. Мені було страшно», — жінка пригадує, що окупанти перевіряли її телефон, але нічого не знайшли. Потім ходили домом і дивувалися достатку, великому телевізору.
Зрештою того ранку родині дали спокій. «Чоловікові сказали, що «якщо буде себе погано вести», вони повернуться. Після цього в мене був якийсь панічний страх, постійно стояла оця картинка перед очима, що вони прийдуть і всіх нас постріляють», — то якраз був час, коли розкрилися масові злочини російської армії в Бучі, тож Катеринин страх був небезпідставний.
Жінка вважає, що на Ігоря вказали місцеві колаборанти. Одна із сусідок говорила чоловіку, що його «пасуть».
Виїзд
У квітні 2022 стало відомо про ще один маршрут для евакуації на підконтрольну Україні територію. І коли ним виїхав мер міста, подружжя зрозуміло, що надії на швидке звільнення мало.
Об’єднавшись із сусідами, кілька родин з Ігоревого будинку вирішили виїжджати, Катерина довго вмовляла чоловіка приєднатися, але той був непорушним: «Він казав, що не може все кинути, залишити справи й собак напризволяще. Ми всю ніч не спали. Я думала, що мені робити, виїздити чи ні. Зараз я дуже жалкую… Якби я його вмовила, через деякий час ми б виїхали. А так, ви розумієте, він почав допомагати нашим військовим і все закрутилося, потім він уже просто не міг».
Катерина із сином усе ж вирвалися з окупації. Кожного дня вони із чоловіком були на зв’язку, вона його просила виїхати: «А він казав, що ще трошки, «Ось почекай, ще трошки»». Катерина не переїздила в столицю, думала, родині буде краще в невеликому містечку, щоб коли Ігор приєднається до них, було більше простору займатися із собаками.
«У серпні в нас була річниця весілля. Він подзвонив, привітав мене, був дуже сумний і обіцяв, що скоро-скоро до нас приїде. На наступний день зранку ми ще переписувалися. А вдень із ним уже не було зв’язку,» — згадує Катерина. Її сестра, яка ще якийсь час не виїжджала, у той же день отримала від Ігоря прохання придивитися за собаками. Мовляв, його не буде кілька днів. Коли жінка прийшла до будинку, побачила безлад, розкриті шафи, розкидані речі, документи, фотографії.
І тоді рідні зрозуміли, що по Ігоря повернулися.
Нові викрадення
Катерина подзвонила до знайомого, який мав бути екстреним контактом — той не знав, де Ігор. Згодом дружину цього знайомого затримали. Молодший брат Ігоря Кирило звернувся до місцевої поліції, але і його теж заарештували. Родича Кирила теж згодом затримали, але швидко відпустили.
На початку вересня сусіди повідомили Катерині, що бачили як військові привезли Ігоря до будинку. Він виглядав знесиленим і кульгав, але чоловіку дозволили перевдягтися і помитися, поки тривав обшук. Свіжий одяг і душ — розкіш для затриманих російськими силовиками. Зазвичай до висунення офіційних звинувачень люди змушені ходити в тому одязі, у якому їх затримали. Але коли з’явилися відео з Ігорем на РІА «Новості», стало зрозуміло, чому чоловік мав виглядати доглянутим.
На жаль, після тих сюжетів Ігоря так і не «розморозили»: жодних відкритих справ, повідомлень рідним чи новин. Аж поки брату Ігоря Кирилу не вдалося опинитися на волі. Це сталося в жовтні за збігом обставин: унаслідок бойових дій у місце, де утримували обох братів, влучив снаряд — і почався хаос. Силовики відпустили частину утримуваних, але були поранені, серед них — й Ігор. «Мого чоловіка прибило дверима, контузило, у нього були зламані ребра, Кирило витягував його з-під завалів і ту жінку також. Тоді Кирила й ту жінку відпустили, а мого чоловіка ніби-то повезли в лікарню,» — але як Катерина не намагалася телефоном дізнатися по лікарнях про стан свого чоловіка, їй це так і не вдалося.
Пошуки
Увесь цей час поки на Херсонщині окупаційна влада розправлялася з неугодними цивільними, Катерина писала листи в усі можливі російські служби й інстанції. Звідусіль їй відповідали однаково: не затримували, справи немає, не знають про місце розташування.
Згодом вона отримала дзвінок від чоловіка, який був у полоні на Херсонщині разом з Ігорем. Той сказав, що Ігоря тримали в клітці, знущалися… «Щось ще мені розповідали, але я вже не сприймала інформацію нормально. Головне — я розуміла, що він живий після того вибуху,» — ділиться Катерина.
А ще за кілька днів сусіди повідомили жінці, що Ігоря привозили до будинку знову, знову проводили обшук. Чоловік виглядав знесиленим. Після цього на кілька місяців Катерина знову опинилася в невідомості і тривозі.
На початку 2023-го через знайомих вдалося дізнатися, що Ігоря вже утримують на території Криму. Відтоді й дотепер про його долю нічого не відомо: «Де він зараз, я не знаю. Мені досі здається, що він на окупованій частині, чомусь я так відчуваю і все».
Українські правоохоронні служби завели справи й розпочали слідство. Катерина неодноразово їздила давати свідчення. На нашому боці вона звернулася в усі можливі інстанції: у координаційний штаб, до омбудсмена, у СБУ тощо. Червоний хрест та ООН теж зафіксували заяви.
Жінка час від часу надсилала на російський бік листи, через правозахисні організації. Нещодавно РФ повернула сотні листів, Катерининих серед них не було, і це дарує їй надію, що Ігор живий і отримав їх.
Ще одним добрим знаком наша героїня вважає те, що Ігор є в списках на обмін, хоч вона й не розуміє, чи означає це, що його знайшли.
Самостійність
Зникнення чоловіка і втрата дому стала дуже важким випробуванням для Катерини та її сина. Ігор був годувальником і багато часу приділяв вихованню сина. Жінка ніколи не мусила працювати, тож зараз починати все з нуля, забезпечувати родину і виховувати підлітка — справжній виклик для неї.
Унаслідок усього пережитого та через перебування в постійній напрузі й невизначеності з родиною чоловіка в них зіпсувалися стосунки. Часом жінка відчуває провину, бо неодноразово чула, нібито це через принциповість та стійкість Ігоря постраждав його брат та інші знайомі, що потрапили в російський полон. Бо силовики не могли витягнути потрібної інформації.
Хоч Катерина каже, що «їй уже нічого не допоможе» й що вона на багато років постаріла через постійний стрес, нічні жахіття і тривогу, — жінка тримається. Відвідує сеанси з психотерапевткою, знайшла роботу й нове коло спілкування, намагається дати синові все необхідне й досі сподівається на диво, щоб її Ігор повернувся до родини.
Авторка тексту: Надія Миколаєнко.
Публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії та Фонду домів прав людини. Проєкт «Протидія насильницьким зникненням на тимчасово окупованих територіях України» реалізує Громадська спілка «Дім прав людини «Крим» у партнерстві з Громадською спілкою «Освітній дім прав людини в Чернігові» та Громадською організацію «Кримський процес». Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Громадської спілки«Дім прав людини «Крим» і жодним чином не відображає офіційну позицію Уряду Норвегії.
Усі зображення в цьому матеріали створені за допомогою штучного інтелекту та мають виключно ілюстративний характер.