«Тримайся, Асане»: історія полону, віри й довгого очікування
У ніч з 3 на 4 вересня 2021 року в Криму зник журналіст кримськотатарського походження Асан Ахтемов. Лише 6 вересня російська влада офіційно визнала його «затриманим». За його словами, перші дні стали низкою тиску й принижень, а далі – майже повна ізоляція та записане під примусом «зізнання». Ця історія – про те, як родина Асана живе в режимі очікування, як тримаються вірою, щоденними листами та маленькими планами на «після свободи», і чому для них питання справедливості – не гучні слова, а спосіб продовжувати вільно дихати.
Ніч. Балаклави, ліхтарі в очі, «де телефони?», «розблокуй», «одягайся». 3–4 вересня 2021 року в орендований будинок під Сімферополем увірвалися озброєні люди у бронежилетах і балаклавах.
«Вони були зі зброєю… у балаклавах… ми нічого не бачили, бо світили нам в обличчя ліхтарями», – згадує Репіка, дружина кримськотатарського журналіста й громадського активіста Асана Ахтемова (Асан Ісламович Ахтемов). За кілька хвилин чоловіка вивели з кімнати. «І я залишилася одна з двома дітьми», – пригадує Репіка.
Так почалася історія викрадення, катувань і судового фарсу, який завершився вироком – 15 років позбавлення волі, у тому числі перші три – у в’язниці, а далі колонія суворого режиму; і штраф у 500 тисяч рублів.
Асан Ахтемов – помічник редактора кримськотатарської газети «Авдет», співорганізатор все-кримських онлайн-диктантів кримськотатарською, активіст NEFES, автор публікацій, людина, яка системно підтримувала громаду.
«Він був активним учасником у житті кримськотатарського народу тут, у Криму», – говорить Репіка. До ночі облави – «жодних погроз і переслідувань».
Операція. Без імен, без посвідчень, без закону
«Вони не представилися. Було дуже багато людей», – згадує Репіка. Одразу відібрали телефони, змусили розблокувати. Замість протоколу обшуку – папірець із невизначеним «оглядом», підписаний під тиском і в стані шоку: «Мене настільки трусило, що я навіть не могла прочитати… Вони сказали: сидітимемо, поки не підпишете… Я підписала». Лише згодом вона дізналася, що це – «постанову Київського суду для проведення заходу під назвою огляд».
П’ятеро в цивільному, серед них – слідчі, ще один – за ноутбуком. Перевернули все: «На кухні кожну баночку, кожну кружечку». Забрали ноутбук, її телефон, телефон чоловіка, поламаний старий телефон і неробочий планшет. Пішли на горище: «Знайшли якусь трубу, фотографували, хтось вийшов дзвонити. Я не розуміла, що відбувається» – згадує жінка. Ніч тривала. Близько п’ятої ранку – «огляд» автомобіля: поняті, кінологічна служба, собака кілька разів сідає біля багажника – під цим приводом машину вивезли евакуатором. Речових доказів – нуль. У машині не було нічого.
«Зберіть одяг на два дні, на всяк випадок»
О 10-й ранку слідчий сказав: «Зберіть одяг на два дні. Попереду вихідні. – згадує Репіка. Я передала пакет речей… Діти прокинулися – весь будинок перевернутий… Я сказала, що тато поїхав у відрядження, скоро повернеться».
Паралельно, як стало відомо від батьків, обшуки пройшли в селі Першотравневе – у брата Азіза, і у його сусіда – Нарімана Джеляля ( заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу). Усіх трьох забрали. Рідні й друзі зібралися під будівлею ФСБ у Сімферополі дуже швидко.
Зі слів Репіки дружини затриманих одразу написали заяви до поліції про зникнення людей. Проте у ФСБ заявили, що таких осіб у них не перебуває. Того ж дня автобуси з ОМОНом «вантажили» людей, що прийшли дізнатися, де їхні рідні та друзі: «Було більше сотні затриманих, на багатьох – протоколи. На брата та батьків Асана й Азіза – штрафи 30 тисяч і 15 діб арешту. Просто за те, що прийшли дізнатися, де син і де брат» – згадуючи той день розповіла Репіка. Лише о 21:30 того дня слідчий ФСБ вийшов і сказав: «Так, вони тут. Розходьтеся. У понеділок буде суд». Адвокатів за угодою не допустили повторюючи, що в них є адвокати за призначенням, і від них відмовились самі затримані.
Переслідування Асана Ахтемова не є винятком – воно вписується в довгу й послідовну практику тиску на кримських татар у окупованому Криму. Після 2014 року будь-яка публічна активність, журналістська робота, участь у громадських ініціативах або просто видима присутність у спільноті стала ризиком. Система не потребує реальних злочинів – їй достатньо людей, які говорять, об’єднують і не зникають з поля зору.
Саме тому мішенями стають не випадкові, а «помітні»: активісти, журналісти, волонтери, організатори, ті, хто тримає горизонтальні зв’язки всередині громади. Асан був одним із таких – не лідером із трибуни, а людиною щоденної, тихої роботи. І в цій логіці репресій цього виявилося достатньо.
П’ятихвилинний «суд» і два місяці СІЗО
У понеділок автозак завіз трьох затриманих до Київського райсуду Симферополя.
«Суд тривав хвилин п’ять. Запобіжний захід – 60 діб СІЗО. Нашого адвоката не пустили: сказали, тут уже є захисник»
Формулювання підозри: «диверсія», «підрив газопроводу в Перевальному», «можуть утекти, тиснути на свідків». На той момент уже запускалась медійна машина: упродовж першого тижня з’явилися постановочні «зізнання» на російському ТБ. «Було два таких відео», – каже Репіка.
Катування: підвал, струм, «яма в лісі» та інсценований постріл «у брата»
Адвокат за угодою вперше зміг прорватися до підзахисного лише 15–16 вересня. Після цієї зустрічі він розповідав почуте як послідовне свідчення про системні катування. За словами Асана, його утримували в підвалі ФСБ і катували електричним струмом: садили на стілець, прив’язували руки й ноги, на голову надягали мішок. До вух кріпили клеми й вмикали струм на хвилину-дві – «це здавалося вічністю». Паралельно били по ногах.
Окрім фізичного насильства, застосовували й жорсткий психологічний тиск. Його вивозили до лісу, підводили до ями й погрожували розстрілом: «Давай, біжи – ми тебе застрелимо, тут і залишимо, ніхто не знайде». В одному з епізодів, за словами Асана, у сусідній кімнаті нібито тримали його брата: він чув розмови, а згодом – звук пострілу. Після цього йому сказали: «Якщо не будеш добре поводитися, ти – наступний». Шантаж родиною став вирішальним – опір було зламано: «Я сказав: несіть усе, що хочете, я підпишу, тільки нікого не чіпайте».
Попри очевидні наслідки катувань, у медичній фіксації травм йому відмовили. На запит адвоката пролунала суха відповідь: «здоровий, нічого не треба». Водночас у підзахисного був обпалений рот і слизова оболонка, фіксувалися панічні атаки – він прокидався, задихаючись. Жодної належної допомоги надано не було.
«Карантин-рекорд»: 54 дні без листів і дзвінків
У СІЗО-1 у Сімферополі Асана 54 дні тримали в «карантині» – без права листування й дзвінків: «Щоб не зміг написати й розповісти», – пояснює Репіка. Азіз та Наріман Джеляль такого карантину не проходили. «Його катували більше за всіх». Зв’язок ішов лише через адвокатів. У грудні 2021-го слідчі погодились на короткі побачення під час «ознайомлення з матеріалами».
«Два тижні ми щодня приносили їм їжу, спілкувалися в будівлі ФСБ. Це були перші справжні зустрічі» – приємно згадує Репіка.
У січні – перше офіційне побачення через скло.
Суд як формальність: засекречені «свідки», суперечливі свідчення, вирок – наперед
Від лютого до вересня 2022-го родичі та близькі відвідували суди майже щодня, ходячи до судової зали «як на роботу»: по 4–5 засідань на тиждень, з 10 ранку до 17-ї. Спочатку – свідки обвинувачення.
«Один казав: “Такий був вибух, що в мене аж диван підстрибнув”, інша сусідка – взагалі нічого не чула, суперечності ігнорували. Представник військової частини говорив про «зниження морального духу солдатів». В основу обвинувачення поклали свідчення трьох «засекречених свідків»: один стверджував, що Наріман нібито схиляв його до злочину, інший – що «возив» Асана та Азіза до херсонського паспортного столу, але не зміг назвати адресу тієї ж адмінбудівлі; третій – про «погрози» після відмови щось перевезти. «Було очевидно: це награно. Інакше кажучи цирк», – каже Репіка.
18 лютого 2022-го дружин затриманих допустили до процесу, як громадських захисниць – разом з адвокатами. Це відкрило їм доступ на засідання й побачення в СІЗО. Але вплинути на результат було неможливо. 21 вересня 2022 року пролунав вирок – 15 років, із них перші 3 – у в’язниці, далі – колонія суворого режиму; штраф 500 тисяч рублів.
«Коли почула цифри – в очах потемніло… Пів мого життя», – згадує вона.
Апеляція й «додавання» трьох років в’язниці
Після вироку хлопців ще тримали в СІЗО, возили «ознайомлюватися з аудіопротоколами». У травні 2023-го Нарімана Джеляля перевели в СІЗО-2, за місяць – Асана й Азіза.
«Чисті камери, вода – але режим лютіший: прийом із побиттям – електрошокери, ходити лише зігнувшись, голова донизу. “Ми бачили тільки взуття співробітників”», – передає спогади Асана, Репіка.
28 липня 2023-го Третій апеляційний суд (м. Сочі) залишив вирок без змін, але додав перші три роки відбування саме у в’язниці. «Наступного дня нас уже не пустили як захисників: сказали – вирок набрав чинності. Востаннє ми зайшли після письмового дозволу начальника СІЗО». – зі спогадів дружини Асана. На початку серпня – короткострокове побачення через скло.
Етапи в невідомість: до Володимирського централа, потім – на Північ
2 жовтня 2023 року всіх трьох засуджених етапували: Асана – до Володимира (Владимирський централ), Азіза і Нарімана – до Красноярського краю.
«Чому розділили? Ніхто не пояснює. Закон РФ каже – не далі ніж за 500 км від дому, але це ігнорують досі», – каже Репіка.
Дорогою Асан зумів кілька разів зателефонувати, надіслати листи через сервіс «Зона-Телеком» із Нижнього Новгорода та Саратова. 15 грудня 2023 року він прибув до Володимирської в’язниці.
Тут – «суворо, але без побитів». На відміну від більшості в’язниць камерного типу тут Асан працював – пакувальний цех, де ув’язнені загортали в плівку розетки й підрозетники, складали їх в коробки. «Я була навіть рада роботі: сидіти у чотирьох стінах у двох тисячах кілометрів – це знищує», – каже дружина. Зв’язок – майже ніякий: за більш ніж рік – один дзвінок, далі лише листи. Передачі – одна 20 кг на рік і одна бандероль 5 кг. Ліків – «не дозволено!». «Добре, що хронічних хвороб немає. Спина болить постійно, зуби сиплються – як у всіх там», – каже Репіка. Наприкінці січня адвокат зумів приїхати разово: підтвердив – режим суворий, але без фізичного насильства.
Касація в Москві
Касаційну скаргу призначили до розгляду на 21 листопада: Асана підключили по ВКС (ВКС – «Верховний касаційний суд» (РФ). Касація – це особливий порядок судового перегляду судових рішень з метою перевірки правильності застосування закону) із етапу, ймовірно з Нижнього Новгорода. «Ми були в будівлі Верховного суду РФ. Результат прогнозований», – каже Репіка. Паралельно вона писала до ФСВП РФ з проханням перевести Асана ближче до дому – знову відмова: «установа відповідає скоєному злочину».
Переведення з в’язниці до колонії: Архангельська область, ІК-5 Коряжма
Після завершення трирічного «в’язничного» етапу за вироком Асана вивезли з Володимира наприкінці січня. Довгий етап із проміжними зупинками – і 10 березня його поставили на облік у ІК-5 м. Коряжма, Архангельська область. У карантині одразу зміг подзвонити через «Зона-Телеком»: «Приїхав. Холодно. Є зв’язок».
Колонія: режим, робота, штрафи і крихта людяності
Загін у 80–90 осіб, двоповерховий корпус. Підйом о 6:00, безкінечні переклички, робота в швейному цеху: «шиють спецодяг». Спочатку – навчання, далі – цех. Душ двічі на тиждень, на територію загону можна вийти «подихати», інколи дозволяли футбол і волейбол – згодом заборонили. «Він багато читає, понад 130 книжок», – каже Репіка. Офіційно працевлаштований, але «це рабська праця»: до 75% відрахувань «за утримання» та на сплату штрафу 500 тис. руб.. Проте ці стягнення не лише із зарплати, а й навіть із коштів, які надсилають рідні. «Залишається на коробку сірників».
Медична допомога – випадковість
«Передати ліки майже неможливо. Одного разу пощастило: був лікар, узяли кров – сильна анемія, низький гемоглобін. Дозволили препарати заліза, вітаміни, уколи. Стало краще, минули переднепритомні стани», – каже Репіка. Зуби – болять і кришаться; спина – постійний біль через холод і працю.
Побачення: три доби «комунальної» близькості
Побачення дозволені чотири рази на рік. У червні та жовтні Репіка приїжджала вже до чоловіка: «Сім кімнат, спільні душ, кухня, туалет. Двері зачиняють, двічі на день приходить співробітник – перевірка. Три доби він поряд» – тепло пригадує жінка. Це рідкісні миті нормальності. У колонії Асан робить намаз – інцидентів поки не було. У Азіза, якого тримають в Алтайському краї, режим дещо м’якший: дозволяють готувати, навіть є невелика кімната-мечеть для п’ятничної молитви. «У Асана цього не дозволяють – “на розсуд адміністрації”» – зазначає Репіка.
Самотність кримського татарина за Полярним колом
«Кримський татарин він один на всю колонію – ще 3–5 кримських, і все. В основному узбеки та росіяни, переважно місцеві з Архангельської області. Дивилися довго: “Як ти тут опинився? Де Крим і де ми”» – згадує з розповідей чоловіка Репіка. Розмовляють обережно: спочатку всі «бояться статті», потім бачать людину. Конфліктів не описує, фізичного впливу з боку персоналу в колонії – немає, але контроль всеохопний, перевірки – нескінченні.
Право як фікція: заборонена близькість і «дозволені» катування
Порушення права на захист супроводжувало справу від першої хвилини: відмова допустити адвоката за угодою під час затримання і «суду» на 60 діб; приховування місця тримання («їх тут немає») до пізнього вечора; тортури і психологічний тиск у ФСБ; 54 доби «карантину» без зв’язку; постановочні «зізнання» на ТБ упродовж першого тижня; засекречені свідки з провалами в показаннях; апеляція, що «покращила» вирок – додала перші три роки в’язниці; етапування на тисячі кілометрів усупереч навіть нормам РФ про відстань від місця проживання; системна відмова в медичній допомозі. У сумі це картина викрадення й репресії, замаскована під «правосуддя».
«Зробіть щось…» – перша зустріч і довгий холод після
Перший і єдиний короткий контакт у ФСБ 8 вересня 2021-го Репіка згадує до дрібниць: «Я ніколи не бачила його таким. Переляканий. В очах – страх і біль. Тихо сказав: “Зробіть щось”. Адвокат «за призначенням» поруч нашіптував: «Нехай підписують зізнання – багато не дадуть». Після адвокат за угодою пояснив: «Назад ходу немає: це їхня робота – зламати». Далі – місяці й роки без обіймів: скло, телефон, або листи «Зона-Телеком», або три доби «комунальної» близькості раз на квартал у Коряжмі.
Діти й час, що вчить чекати
Сину, якому було шість, коли тата забрали зі спальні серед ночі, сьогодні одинадцять.
«Він розуміє, що це несправедливо, але в ньому немає сліпої злості. Він чекає обміну. Розуміє: якщо це станеться – ми поїдемо до тата», – каже Репіка.
Доньці кажуть, що тато «у відрядженні»: «Вона з ним говорить телефоном. Пояснити глибше – поки рано». Школа відгукнулася людяно: «Я просила перші місяці тримати сина “в полі зору”. Більше – без змін, все нормально».
Громадська підтримка і порожнеча державних інституцій
Перші дні – розголос, журналісти, адвокати, масові затримання під ФСБ – і водночас глуха стіна офіційних відмов: поліція й чергова частина ФСБ заперечували факт тримання, прокуратура – мовчала, адвокатів за угодою не допускали. «Ми стояли з 11-ї ранку до пів десятої вечора. Весь день казали: їх тут немає», – згадує Репіка. Далі – роки клопотань, заяв, касацій, звернень до ФСВП про переведення «ближче до дому» – і шаблонні відписки: «установа відповідає скоєному злочину». Україна офіційно визнала Асана політичним в’язнем і внесла до списків на обмін, але механізм обміну – «таємниця за сімома печатями». Єдине реалістичне вікно на свободу – обмін. «З російського боку жодних важелів немає. Ми просто чекаємо», – каже вона.
Нагорода і голос, що не затихає
У 2022 році Асан Ахтемов став лауреатом премії «Кримський інжур». Він досі продовжує писати вірші – уже близько двох десятків вийшли з під його пера. Спершу – для дітей і дружини, потім – важкі, «густі» тексти, що тримаються на внутрішньому болі й вірі. «Він каже: мене це відволікає. Читає більше ніж пише – у списку понад 130 книжок: “Читаю, щоб тримати думки”» – ділиться з нами Репіка. Його ім’я звучить на майданчиках, де говорять про політв’язнів, у заявах правозахисників, дипломатів, у залах судів, де дружини стали громадськими захисницями – щоб принаймні бути поруч.
«Самозбереження – зараз головне»
Репіка не використовує великих слів – говорить просто і міцно. Про колонію: «Їхній світ – нескінченні перевірки, холод і праця. Але тут він принаймні дихає свіжим повітрям». Про віру: «Чотири роки я кажу: самозбереження, збереження здоров’я – насамперед. Тримай голову в теплі, читай, молись, не сперечайся там, де це небезпечно. Ти нам живий потрібен».
Молитва, листи, книга за книгою
«Ми тримаємо крихку нитку зв’язку через «Зона-Телеком»: короткі фрази, інколи затримані на тижні. Я надсилаю фото дітей, він – уривки віршів і списки книжок, які хоче.
Щоп’ятниці Асан читає Дуа за всіх наших і за тих, кого не знає – «бо так легше дихати». Я складаю для нього «домашню бібліотеку на відстані»: класику, сучасну нон-фікшн, кримськотатарські видання. У відповідь він просить тонкі книжки – «щоб не важили в передачі».
Ми вміємо чекати. І ми будемо там, у воротах, у перший день його свободи. Я тримаю в голові перші слова: «Ми вдома, любий. Повільно. Без поспіху. Просто дихай».
Якщо ви читаєте це і можете зробити бодай щось – надіслати листа, книжку тонку у м’якій палітурці, підпис під петицією, будь-який голос на користь обміну – зробіть це. Для нього і для всіх, хто тримається в холоді заради світла.» А я фіксую цю історію тут і тепер, щоб очікування не розчинилося в тиші й не стало для нас всіх звичкою. Поки ми розповідаємо такі історії, вони лишаються для нас нагадуванням, що свобода починається з уваги, а мовчання завжди, — пам’ятайте! — завжди працює проти живих.
Авторка тексту: Світлана Мачула
Публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії та Фонду домів прав людини. Проєкт «Протидія насильницьким зникненням на тимчасово окупованих територіях України» реалізує Громадська спілка «Дім прав людини «Крим» у партнерстві з Громадською спілкою «Освітній дім прав людини в Чернігові» та Громадською організацію «Кримський процес». Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Громадської спілки«Дім прав людини «Крим» і жодним чином не відображає офіційну позицію Уряду Норвегії.
Усі зображення в цьому матеріали створені за допомогою штучного інтелекту та мають виключно ілюстративний характер.