Україні необхідна державна стратегія, щоб зупинити знищення української ідентичності в кримських дітей
Протягом шести років де-факто влада в окупованому Криму провадить цілеспрямовану політику знищення національної ідентичності та мілітаризації молоді. Для цього вона широко використовує систему освіти. Такі дії порушують права на культурну та національну ідентичність і суперечать статті 29 Конвенції ООН про права дитини, в якій зазначено, що освіта дитини має бути спрямована, зокрема, на виховання поваги до культурної самобутності, мови й національних цінностей і підготування дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості.
Голова українського Центру громадянської освіти “Альменда” та керівниця освітнього напряму Української Гельсінської спілки з прав людини Валентина Потапова під час дискусії “Дитинство в окупованому Криму: зі зброєю в руках і без права бути українцем” у межах правозахисної програми фестивалю Docudays UA “Rights Now” розповіла про те, якими методами діє окупаційна влада, щоб сформувати російську ідентичність у кримських дітей і підготувати їх до служби в армії.
Уся система освіти в Криму спрямована на підготовку дітей до служби в російській армії. Я аналізувала діяльність однієї із сімферопольських шкіл, у якій відкрито кадетські класи. У звіті школи написано про те, що 53% її випускників обрали військову службу: пішли далі у військові інститути або училища. Керівництво школи дуже пишається своїми успіхами.
Натхненник освітньої мілітаризації
Одним з центрів проведення заходів з підготовки до служби в армії є колишній Таврійський національний університет, який зараз називається “Кримським федеральним університетом”. Він став місцем розроблення нових теорій, місцем для різноманітних конференцій.
Доцент кафедри політичних наук і міжнародних відносин Андрій Никифоров як викладач цього університету дозволяє собі в соціальних мережах декларувати свої погляди: “Кожен, хто називає себе українцем, хворий… Повне одужання – тільки в повній і остаточній відмові від українства. Це не означає, що всіх “українців” треба вбивати як скажених собак. Тільки скажених. Решту треба намагатися вилікувати. Але з безжальним знищенням тих, хто все-таки збіситься”.
Мілітарна машина катком проходить дитячими долями. Є діти, які народилися вже після того, як ув’язнили їхніх батьків. Потрапляючи в це середовище, вони вже не можуть їй протистояти. Із 2018 року в Криму з’явилася гра “Зірничка”, створена для дітей від семи до десяти років. Для маленьких дітей організовують змагання, пов’язані зі зброєю.
На це все необхідна національна та міжнародна реакція. Це тема не тільки для наших дискусій. До неї має постійно бути прикута увага суспільства, адже дітей у такий спосіб позбавляють можливості бачити інший бік життя.
Вплив на дітей шкільної освіти
У Криму ухвалили Концепцію патріотичного виховання на період із 2014 до 2020 року. Вона охопила всі сфери й насамперед шкільну освіту. Головною її мішенню стали діти, які ходили до школи за України й добре пам’ятали свободу вибору.
Основною метою окупаційної влади стало знищення української ідентичності, хоча ніде в документах це прямо не декларувалося. У них ішлося про формування російської ідентичності.
В одному зі звітів Громадської палати Криму пролунала фраза про важливість роботи з дітьми, які пам’ятають Україну і які були нею обмануті. Дітям потрібно було дати іншу історію.
Російські підручники історії для 11-го класу подають своє трактування подій 2014 року і так званої “кримської весни”. Основна думка, яку доносять дітям, полягає в тому, що Крим завжди був, є і буде частиною РФ, а історія Криму – це історія Росії.
Перед учителями ставлять завдання “сформувати російську громадянську ідентичність та розуміння учнями спільності російської держави й Криму в минулому і сьогоденні”. Так, у 2014 році з’явився методичний посібник для вчителів “Крим в історії Росії” К. Кочегарова. Згідно з ним, уже з Х століття в Причорномор’ї почалося “ствердження російського впливу”.
У межах висвітлення теми Кримського ханства цікаво подається тема кримських татар: “Захоплення та продаж на Схід слов’янських полонених стали для кримських татар одним зі способів добування засобів до існування”.
На тему Кримської АРСР наводиться цитата Путіна: “Після революції більшовики з різних міркувань, нехай Бог їм буде суддею, долучили до складу Української РСР значні території історичного півдня Росії”.
Російсько-український договір від листопада 1990 року подається як порожній папірець. Доноситься ідея, що кримчани 22 роки чекали можливості волевиявлення.