«Забрали просто в футболці й спортивних штанях». У Криму безслідно зникла 25-річна жінка, яка підтримувала Україну

25-річну кримчанку Мер’єм, матір двох неповнолітніх дітей, забрали з дому в листопаді 2024 року, розповідає її батько Айдер (імена та окремі біографічні деталі змінено задля безпеки героїв). Незадовго до «арешту» доньки, російські силовики приходили й до нього, говорить чоловік: шукали зброю й вибухівку, закидали «екстремізм», але не виявили жодних за доказів. 

Підґрунтям для підозр, припускає батько, могла стати заява його колишнього зятя: у родині – конфліктна ситуація через онуків, не приховує Айдер. А втім, каже, окупаційна «влада» могла знати й про його та доньчину життєву позицію: вони мають в роду караїмські корені, глибоко цікавляться історією свого народу та вболівають за його долю, а ще – мають українські паспорти та не сприймають анексію Криму Росією.

Подробиці цієї справи Айдер розповів волонтерам громадської спілки «Освітній дім прав людини в Чернігові».

Його донька разом з двома малолітніми дітьми – хлопчиком та дівчинкою – мешкала в орендованій квартирі в Сімферополі, працювала вчителькою фізкультури, – починає свою розповідь Айдер. 

З дитинства захоплювалася кінним спортом – це хобі передалося доньці від нього, каже він. Вийшла заміж, але з чоловіком, говорить батько, стосунки не склалися: Мер’єм розлучилася, діти залишилися з нею. А втім, його колишній зять хотів їх забрати до себе. І саме він, припускає батько, міг зіграти ключову роль у цій історії.

Напередодні зникнення доньки, зауважує чоловік, у нього самого був обшук. Це було в жовтні 2024 року. Айдер стверджує: саме колишній зять міг написати на нього заяву «про екстремізм» – через суто родинний конфлікт.

«Це було вранці, годині 4:00 ранку. Світять у вікна ліхтариками, кричать: “Відчиняйте, поліція”. Відчинив двері, мене «поламали» – і в кайданки, дружину «поламали» – і в кайданки. 15 людей зібралося з автоматами. Три «опера», теж озброєні. Та і їхні поняті, всі – в масках. Ці так звані правоохоронці кричали: мовляв, здогадуєшся, за що? Кажу: звичайно, здогадуюсь, затьок написав заяву на мене. Забрали до відділення – це називається «по боротьбі з тероризмом та екстремізмом». Поштовхали трошки, погрожували електрошокером, туди-сюди. І потім відвезли до головного управління ФСБ», – розказує батько.

Там його, каже, протримали п’ять годин.

«Посадили в крісло, обвішали дротами. І ставили питання: ти, кажуть, з українськими силами пов’язаний. Де ти закопав зброю, де в тебе схована вибухівка? Далі відвезли до суду, написали – «опір владі», дали 10 діб арешту – і відпустили», – говорить чоловік.

«Арешт» доньки

А за кілька тижнів, говорить Айдер, російські силовики прийшли по його доньку. Про ці події він знає зі слів сусідки та господині квартири, де жила Мер’єм. Близько 12-ої дня на подвір’я будинку приїхали люди в масках, зі зброєю.

«Сусідка визирнула – їй гаркнули: «Зайди в дім, не висувайся». Ткнули в обличчя якийсь папірець, вона не розгледіла. Їх було п’ятеро, всі зі зброєю. Жодної форми чи шевронів, одягнені в одяг кольору хакі. Під’їхали білим автобусом. Господиня квартири – сама кримська татарка, вона теж боялася, розумієте? Вона відійшла убік. Доньку одразу забрали, їй не дали навіть одягнутися. Забрали, як була, – у футболці й спортивних штанах», – зазначає чоловік.

При «затриманні» люди в масках забрали в Мер’єм український паспорт і мобільник, зателефонувати рідним чи адвокату не дали. А ще, що особливо болісно для батька, – погрожували зґвалтуванням.

«Господиня квартири каже, що чула, як вони сміялися та знущалися: «Готуйся, зараз будемо ґвалтувати, що ти там, милася чи не милася?». Психологічний тиск», – каже він.

Після «арешту» в помешканні жінки провели «обшук», говорить батько: за п’ять годин перевернули все, поняті були, стверджує він зі слів сусідки, підставні.

«Вони зазвичай із собою привозять понятих, які теж у масках. Всі – у масках. Ось мене забирали – також поняті були в масках. Тут – також. Потім, уже в «конторі», вони знімали маски», – говорить батько.

Пошуки

Про «арешт» доньки батьки дізналися тільки ввечері – з телефонного дзвінка господині помешкання: донька встигла продиктувати номер батька. Наступного дня дружи ще на Айдера, оскільки вона має російське громадянство, поїхала до райвідділу поліції – подала заяву про зникнення доньки.

«Спершу вони відкрили справу. А потім закрили – за недостатністю доказів. У МВС нам відповіли: вона затримана ФСБ. А з ФСБ нам офіційно відповіли, що її в них немає», – каже Айдер.

У поліції, згадує батько, його дружині запропонували номер адвоката. Той запросив за складання скарги суму, якої в родини не було.

«Він запросив 25 тисяч рублів. Де нам узяти цю суму? У дружини 12 тисяч рублів пенсії. А я – взагалі на вільних хлібах. Дружина шукала адвокатів через Інтернет. Висвічуються: усі – Москва, Пітер. Чим вони можуть нам допомогти?», – додає він.

За понад рік з дня зникнення доньки, говорить Айдер, жодна з окупаційних силових структур так і не поінформувала їх про долю доньки. Де їхня Мер’єм – подружжя дізналося з власних джерел.

«Інформація в нас одна: донька перебуває у другому СІЗО Сімферополя. З нею сиділа дівчина, кримська татарка. Її зараз вивели, як вони називають, «у правове поле», судили, дали 12 чи 15 років. І ось від її мами ми дізналися, що наша донька жива, здорова, наскільки це можливо там. З чуток, раніше це був табір, а зараз – ФСБешна в’язниця. Жодного дзвінка, жодного листа від доньки – за весь цей рік», – каже батько.

«Дійшли такі чутки, що її «опера» хотіли начебто зґвалтувати. І вона ніби одного там порізала лезом, сховалася за щоку леза – і порізала, ну знаючи свою дочку, я не здивуюсь цьому. І казали, що її сильно побили, і що вона в лікарні. Ніяких підтверджень цього ми не маємо», – додає він.

Батьки Мер’єм намагалися передати доньці посилку.

«Ми зібрали передачку – а раптом… Дружина їздила по СІЗО, просила: «Прийміть передачку для такої-то». Відповідають: «А немає такої, не значиться», – говорить батько.

«Дійшла інформація, що з них там збиткуються. Не дають засобів гігієни, ні зубної пасти, ані засобів для жінок у критичні дні. Головна мета – принизити, розчавити, розтоптати людину морально…», – зазначає він.

Мотиви «арешту»

Підґрунтям для «затримання» доньки, припускає батько, могла стати заява його колишнього зятя. У родині – конфліктна ситуація через його онуків: спершу діти Мер’єм жили з нею. Після її «арешту», – з Айдером та його дружиною, зараз – у колишнього зятя.

Утім, каже, окупаційна «влада» могла знати й про його та доньчину життєву позицію: у них в роду були караїми, тому обоє глибоко цікавляться історією свого народу та вболівають за його долю, а ще – мають українські паспорти та не сприймають анексію Криму Росією.

«Їй начебто закидають «зраду батьківщини», нібито вона збирала інформацію проти Росії. Хоча яка – «батьківщина»? Вона народилася при Україні, вона виросла при Україні! Вони навязали нам якусь нову «батьківщину»… Кого вона зрадила, яку «батьківщину»… Законності тут нема. Це просто бандити в погонах, які користуються своїм становищем і витворяють все, що хочуть», – каже Айдер.

«Моя мама – караїмка. І її батько, і бабуся. Їхню родину депортували з Криму одразу після кримських татар, вони жили в Узбекистані… Та тут зараз в Криму таке робиться! Я не здивуюся, якщо скоро, коли тебе спитають про національність і ти не відповіси «Я росіянин», – в тебе стрілятимуть», – додає Айдер.

Окрім того, зазначає батько, Мер’єм не приховувала своєї підтримки України.

«У доньки в телефоні було багато фотографій з Києва, з українським прапором. Багато фотографій з друзями, знайомими кримськими татарами – з кримськотатарським прапором. На чохлі телефона був приклеєний тризуб. А вони (окупаційна влада, силовики – Ред.) ж це на все це – як бики на червону ганчірку», – говорить він.

Про підтримку й надію

Окрім знайомих та сусідів, зокрема кримських татар, говорить Айдер, ніякої підтримки й допомоги вони з дружиною не отримують. Прості люди допомагали їм речами для онучки й онука, підтримували морально. Пропонували й гроші – Айдер відмовився. За рік після «арешту» доньки, каже він, вони з дружиною так і не змогли оговтатися.

«Вночі я майже не сплю. Вдень ще я щось намагаюся робити, працюю руками, дивлюся новини чи фільм якийсь. Тільки вимкнув – у голові Мер’єм, онуки… Скажу чесно: тримаюся тільки помстою, що рано чи пізно я зможу помститися за доньку. А ще – рано чи пізно знову побачити й обійняти мою Мер’єм», – завершує він. 

Авторка тексту: Юлія Підгола.

Публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії та Фонду домів прав людини. Проєкт «Протидія насильницьким зникненням на тимчасово окупованих територіях України» реалізує Громадська спілка «Дім прав людини «Крим» у партнерстві з Громадською спілкою «Освітній дім прав людини в Чернігові» та Громадською організацію «Кримський процес». Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Громадської спілки«Дім прав людини «Крим» і жодним чином не відображає офіційну позицію Уряду Норвегії.

Усі зображення в цьому матеріали створені за допомогою штучного інтелекту та мають виключно ілюстративний характер.