Коли я спілкуюся з [політичними в’язнями] та їхніми родичами, я кажу, що [юридичні заходи] не вплинуть суттєво на їхню ситуацію, але це необхідно робити.
24 лютого 2022 року адвокат прав людини Сергій Заєць та його сім’я стали внутрішньо переміщеними особами (ВПО) вдруге в результаті повномасштабного російського вторгнення. Вони евакуювалися з Ірпеня на захід України, де живуть досі. Проживаючи в Криму до 2014 року, Сергію та його сім’ї довелося переїхати з півострова після російської окупації. У цьому інтерв’ю для Фонду Домів прав людини, що раніше було опубліковано англійською, Сергій розповів про свою боротьбу за права людини українських політичних в’язнів, що знаходяться у російському ув’язненні, вибудові стратегічних справ та особливості життя та роботи під час війни.
Після вимушеного переїзду з Севастополя у 2014 році внаслідок незаконної анексії Криму, Сергій з дружиною вирішили жити в Ірпені, вважаючи, що це буде безпечним місцем для сім’ї: “Припущення було таким, що це місце, до якого Росія не добереться.”
Правило 30 годин, вдруге ВПО
Початок повномасштабного російського вторгнення зробив Сергія та його сім’ю внутрішньо переміщеними особами вдруге.
“[Росія] синхронізувала всю Україну ракетними обстрілами. Вся країна прокинулася в один час, вся країна почала синхронно рухатися.”
“Багато людей на початку повномасштабного вторгнення намагалися втекти [з Києва] до таких місць, як Ірпінь та Буча, вважаючи, що там буде набагато безпечніше.”
“Типова реакція людей, із досвідом переміщення у 2014 році, була в тому, що ніхто не очікував чогось подібного до того, що сталося вже в перші дні [після початку повномасштабного вторгнення]. Але вже 24 лютого, коли [російські] літаки почали низько пролітати над нашим будинком і приземляється в аеропорту Гостомеля, ми вирішили виїжджати якомога скоріше, ми виїхали того ж самого дня.”
“На той момент, жоден з існуючих маркерів, які б показали цивільним, коли саме час виїжджати, не спрацювали… Лише правило 30 годин – стільки часу було у цивільних, щоб виїхати, перед тим, як сталося те, що [відбулося] в Бучі та Ірпені.”
Сергію, його батьку, дружині та двом дітям знадобилося чотири дні, щоб дістатися до Львова, де вони живуть і зараз. Їхній будинок в Ірпені вистояв, як каже Сергій “з розбитими вікнами, і дірою в даху – це ніщо, порівняно з загальними руйнуваннями у місті”.
Зміна фокуса на сферу прав людини
Після вимушеного переміщення з Криму у 2014 році Сергій перенаправив свій професійний фокус повноцінно на сферу прав людини, ставши адвокатом прав людини, експертом та викладачем з прав людини. З того часу він представляє Кримських політичних в’язнів у Європейському Суді з прав людини (ЄСПЛ) і працює над глобальними стратегічними справами, пов’язаними з окупацією та повномасштабним російським вторгненням в Україну.
“Я також був адвокатом прав людини до 2014 року – [працював з] незаконним позбавленням волі, розслідування обставин смерті, – неполітичні, звичайні [справи], але це була лише частина мого професійного інтересу, і я переважно працював як звичайний адвокат. Починаючи з 2014 року, моя робота у сфері прав людини стала головною справою.”
Сергій також є національним експертом Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ, організація спілки Освітнього Дому прав людини в Чернігові) та Ради Європи. Він є співавтором нещодавно опублікованого посібника з рекомендаціями для української влади щодо застосування Європейської Конвенції з прав людини під час надзвичайних ситуацій.
Сергій працює над різними питаннями у сфері прав людини, але основний фокус його роботи – в контексті незаконної окупації Криму.
Перебої електропостачання та апеляції до ЄСПЛ по справі Ірини Данилович, яку довелося дописувати від руки
Через часті відключення електропостачання в січні 2023 року Сергій зазнав труднощів у поданні апеляції до Європейського суду з прав людини щодо справи Ірини Данилович – кримської громадської журналістки і правозахисниці, що входить до списку політичних вʼязнів.
“В той день [у січні] відбулися масовані обстріли й фактично вимкнули електрику і тому я фактично не міг роздрукувати декілька останніх сторінок скарги до ЄСПЛ”. “Це також обмежило роботу … тож я був вимушений деякі сторінки [заяви] писати від руки, а також писати пояснення до ЄСПЛ… Це було найправильнішим рішенням для того, щоб не заходити в зону ризику [в рамках строків].”
Дім прав людини Крим підтримав Сергія закупивши для нього портативну електростанцію, щоб він міг продовжувати свою роботу незалежно від ситуації з електропостачанням. Покупка техніки була підтримана в рамках Програми Захисту (лінк), що реалізується за підтримки Фонду Домів прав людини та Проекту ESU.
“Власне тому я звернувся за підтримкою [у придбанні зарядної станції]- це власне впевненість в тому що, якщо щось відбудеться я зможу швидко відреагувати й продовжити роботу.”
“Крім відключень електропостачання, Сергій зазначив загальне відчуття виснаження, яке виникає при роботі в таких умовах. “Вже другий рік [війни], і це має великий вплив на працездатність… не лише для мене, але і для багатьох колег, і це важко пояснити…”
“Коли просинаєшся від звуків обстрілів та повітряної тривоги, коли просто постійні стреси та невизначеність і тільки люди, які в цьому пожили можуть це зрозуміти.”
Дізнайтеся про роботу АХАЛАР, української організації з Мережі Домів прав людини, та їхній погляд на ситуацію з виснаженням українського громадянського суспільства через війну.
Робота правозахисників є ключовою для висвітлення того, що відбувається в Криму
“Зараз тема Криму повернулася на порядок денний, за моїми відчуттями. Але за всіма кривавими подіями, на фоні постійних смертей через війну, людину з Криму, яка знаходиться в російській в’язниці, відсунуто назадній план.”
“Росія діє через постійну ескалацію: окупація Криму, війна на Донбасі, а потім повномасштабне вторгнення. До цього додати сирійську кризу – коли Росія шляхом бомбардувань знищували сирійські міста спричиняють величезну кількість біженців в Європі. Це все – ескалація. І виходить так, що кожна наступна подія відсуває попередню на задній план.”
“Все, що відбувається в Криму опинилося взагалі в тіні і його майже не видно… Але ми не маємо допустити, щоб про переслідуваних забули й тут дуже важлива робота родичів цих людей, правозахисників та правозахисних організацій.”
Однією зі стратегічних справ Сергія у ЄСПЛ є справа, пов’язана з масовим переміщенням населення, спричиненим незаконною анексією Криму Росією, а також подальшим повномасштабним вторгненням. Сергій працює над цією справою у співпраці з Європейським центром захисту прав людини і Інститутом розвитку регіональної преси.
Сергій розповів, що цю справу довелося будувати з нуля через відсутність міжнародної практики: лише напівофіційні коментарі до Керівних принципів ООН з питань внутрішнього переміщення поверхнево згадують можливу відповідальність третьої сторони (в даному випадку, Росії).
Росія має понести відповідальність
“Стратегічні справи – будуються рухаючись від більш очевидних до менш очевидних порушень. [У випадку] з Кримом – там є досить складна аргументація, і потрібно показати звʼязок між анексією та масовим переміщенням, а також провести розрізнення від економічної міграції.”
“Ця справа виникла з інтуїтивного відчуття, сильного відчуття, що так немає бути… Я подав заявку [до ЄСПЛ] у вересні 2014 року – від свого імені – [на той момент] там не було багато аргументації.
“[З того часу] це умовно десяток заявників [до ЄСПЛ], з дуже різними історіями. Це геть різні люди – від успішних нотаріусів які змушені були зупинити практику і взагалі емігрувати до звичайних людей, в яких не було навіть якоїсь яскравої політичної позиції до анексії, або навіть проукраїнських настроїв, до тих, хто зазнав політичних переслідувань.”
“Дуже показово коли це подвійне переміщення [в результаті повномасштабного вторгнення]. Хоча є і потрійне переміщення – наприклад люди які умовно поїхали з Чечні, отримали українське громадянство, оселилися в Криму [до 2014], їм знову довелося переїжджати [через анексію], і потім знову, коли через повномасштабне вторгнення вони опинилися під обстрілами. Коли це все збираєш докупи, стає зрозумілим. Росія має відповідати за це”.
Разом з УГСПЛ Сергій також працював над справою щодо кримських дітей, позбавлених батьківського піклування, що залишалися в Криму на початок окупації в дитячих будинках і, після анексії у 2014 році, були примушені приймати російське громадянство і пропонувалися для усиновлення російським громадянам. “Ми навряд чи дійсно можемо допомогти цим дітям, але говорити про це важливо. Ця справа на межі геноциду з точки зору міжнародного кримінального права. Проблема тут в тому, що раніше на це не звертали увагу, але проблема стала масовою після повномасштабного вторгнення, коли дітей просто стали вивозити автобусами. ЄСПЛ [відмовив у запиті щодо тимчасових заходів, але] відреагував пресрелізом, що означає що це важлива справа, таке трапляється не часто.
Зараз з Росією немає і не може бути ніяких відносин, і не існує навіть міжнародних механізмів як на це [ситуацію в Криму] впливати. Тобто все, що ми зараз робимо, це не сподівання на чудо, але можна і так сказати. Але стратегія така, що якщо ми нічого не будемо робити – нічого і не буде. Ми не знаємо, чи те, що ми робимо знадобиться, але це треба робити, [на випадок] якщо ситуація зміниться – в цьому зараз сенс роботи. Маємо повертати Крим з тіні. Навіть столітня війна колись закінчилась. Відповідно, і ця війна закінчиться.”
Кримські політичні в’язні
“Коли я спілкуюся з [політичними в’язнями] та їхніми родичами, я кажу, що [юридичні заходи] не вплинуть суттєво на їхню ситуацію, але це необхідно робити. Мінімальний ефект який ми отримаємо – це те, що про людину пам’ятають. Це все демотивує, але я знаю і бачу куди ми йдемо.”
Кримській правозахисній групі (що входить до спілки Дому прав людини Крим), наразі відомо про щонайменше 250 політичних вʼязнів, повʼязаних з Кримом. Ця цифра включає 180 кримських правозахисних активістів, журналістів та цивільних громадян та 70 верифікованих випадків викрадення та вивезення Росією українських громадян з окупованих територій Херсонської та Запорізької областей до Криму та до Криму, а потім до Росії.
Серед пріоритетних справ Сергія щодо політичних в’язнів цього року – справи, які були подані до Європейського суду з прав людини за підтримки організації “Крим SOS” і пов’язані з незаконними затриманнями правозахисниці Ірини Данилович та жителя Херсону Олексія Кисельова, співзасновника громадської організації “Переселенець – SOS”, яка допомагає внутрішньо переміщеним особам. Сергій також представляє журналіста громадянського руху “Кримська солідарність” Амета Сулейманова в Комітеті ООН проти катувань.
За словами родичів і адвокатів, Олексія Кисельова було незаконно заарештовано в формі викрадення в Генічеську, Херсонської області, перевезено в Крим, а потім етаповано до Росії, тоді як Ірина Данилович та Амет Сулейманов (що входять до переліку 21 політичного в’язня зі списку Гафарова-Ширінга та потребують термінової медичної допомоги) були вивезені з Криму до Росії у липні та серпні 2023 року відповідно.
У вересні Генеральні доповідачі ПАРЄ закликали російську владу скасувати рішення про переведення Сулейманова з-під домашнього арешту до в’язниці, та закликали до його негайного звільнення.
Сергій розповів, що важко відрізнити політичні справи від неполітичних у підконтрольному Росії Криму, кажучи, що “все, що пов’язане з Україною і проукраїнською позицією, викликає дуже різку реакцію з боку Російської влади. Більшість переслідуваних готові ‘боротися’, хоча вони часто розуміють, що не отримають нічого [від юридичного протесту], і можливо, втратять все, але вони хочуть хоча б мати цю справу в Європейському суді з прав людини, щоб вона не загубилася і, можливо, стала елементом боротьби”.
Говорячи про кримінальні переслідування з політичними мотивами, Сергій підкреслює дві основні труднощі, з якими стикаються юридичні представники політично переслідуваних: “Перше – незалежно від того, що ви робите [як адвокат], це не працює. Російські органи не реагують на юридичні аргументи. Друге – це атмосфера страху і демотивації серед адвокатів”.
Сергій каже, що його підхід до цих справ полягає в тому, що все, що потенційно може допомогти переслідуваним, повинно бути зроблено.
“За внутрішнім відчуттям [зараз] є більше сенсу говорити про це, хоча ніхто не знає, як буде далі… Моя позиція така, що ті українці, які потрапили в російській полон в широкому сенсі й ті, що звертаються зі своїми справами до міжнародних органах – в них більше шансів вирватися, ніж ті про кого ніхто не знає”.
“Постійна [міжнародна] увага створює як мінімум незручності для [Російської] системи. через постійну увагу. І взагалі, надія, що ситуація змінюється – це вже привід для того, щоб юридичними механізмами впливати на ситуацію, це речі які можуть вплинути на долю людей.”
———————
Проект Emergency Support Ukraine (ESU) / Програма «Стійкість» — це регіональний проект, який надає можливості екстреної підтримки українському громадянському суспільству та незалежним ЗМІ після повномасштабного російського вторгнення. ESU фінансується Європейським Союзом і реалізується коаліцією партнерів під керівництвом ERIM, включаючи Фонд Домів прав людини.