Що почалося в Криму, має в Криму завершитися

Крим як символ нового російського імперіалізму зараз має стати символом російської поразки. Інакше Україна та країни Чорного моря ніколи не знатимуть миру.

Про Крим постійно йдеться як про червону лінію для Росії, маючи на увазі, що будь-яка спроба повернути його швидше за все спровокує масштабнішу ескалацію.  Проте, для керівництва та населення України очевидно, що залишення Криму в пазурах Росії означало б продовження страждань для більшості населення та постійну загрозу для решти України та регіону.  

«Без звільненого Криму не буде безпеки та свободи морської навігації,» стверджує Ольга Корбут, аналітикиня з питань санкцій Інституту Чорноморських стратегічних досліджень та наукова співробітниця Центру аналітики європейської політики  (CEPA.) «Росія використовує окупований півострів як військову базу, спричиняючи закриття морських коридорів та створюючи ризики як для військового, так і комерційного руху в регіоні.»  НАТО та союзники мають суттєво посилити свою присутність в регіоні, зазначає вона.

Москва анексувала Крим в березні 2014 року, відкривши глобальну безпекову скриньку Пандори.  Це дозволило Путіну зміцнити його підтримку з боку російського населення, консолідувати владу та перевірити готовність Заходу пожертвувати цінностями задля політичних та економічних причин. Дехто стверджує, що слабка реакція глобальної спільноти заохотила Путіна розпочати повномасштабне вторгнення в Україну. Це ознаменувало найсерйозніший виклик міжнародно визнаним кордонам з часів вторгнення Саддама Хусейна в Кувейт у 1990 році.

Тому справедливим має бути аргумент: що почалося в Криму, в Криму має закінчитися. Це не просто символічний аргумент, хоча й символи важливі. Захоплення Криму безсовісно використовується Путнім та його пропагандистами для повернення російської величі. Втрата Криму швидше за все посилить опозицію Путіна та загрожуватиме його владі.  Це також відновило б порядок, заснований на правилах, який Захід так прагне зберегти.  За словами Бена Годжеса, колишнього командувача армії США в Європі:  «Звільнення Криму змінює все,» і не тільки на полі бою.

Крим є центральною підвалиною в архітектурі нової російської імперської міфології. За твердженням Путіна, коли Микита Хрущов у 1954 році зробив Крим частиною УРСР, у Росії було не «просто щось вкрадено, її було брутально пограбовано». Виправдовуючи анексію,  російський президент наголосив, що  «В серцях та в розумі людей, Крим завжди був невід’ємним від Росії».

Це, та багато інших історичних тверджень Путіна, є нісенітницею. 

Крим переходив з рук в руки декілька разів та тривалий час був частиною Оcманської імперії.  Лише у 1783 році Катерина  II  захопила його та приєднала до Російської імперії, поклавши початок століттям утисків його населення – кримських татар, чия рідна мова є кіпчакська тюркська та чия релігія переважно Іслам, та кримчаків та караїмів – єврейських етнорелігійних громад в Криму.  Згідно перепису населення 1785 року, населення півострова на 85%  складалося з кримських татар  та лише 2% росіян.  До 2014 року це вже було майже 70% росіян та лише 12% кримських татар.

Це результат свідомої стратегії, спочатку Російської Імперії, потім Радянського Союзу та під кінець Російської Федерації. За указом Сталіна в 1944 році кримських татар примусово депортовано, що призвело до смерті майже половини населення; ця брутальна традиція продовжується сьогодні. Анексія Криму спричинила нову хвилю еміграції кримських татар та українців. Рефат Чубаров, голова Меджлісу, представницького органу кримських татар, каже, що поточна політика окупаційної влади «має ознаки геноциду» та спрямована на зменшення числа корінного населення шляхом примусової мобілізації до лав російської армії та зростання вимушеного переселення.

Кремль стверджує, що під час фіктивного референдуму в 2014 році 97% населення Криму проголосували за приєднання до Росії.  Згідно звіту Ради громадянського суспільства та прав людини, афілійованої до Президента Росії, дані якого потрапили до ЗМІ, явка на референдум склала лише 30%, причому лише половина голосувала за приєднання до Росії. Лідери кримських татар закликали бойкотувати голосування, стверджуючи, що результати визначені заздалегідь.

За 9 років потому Росія вдалася до кричущих порушень прав людини та ,як стверджують, військових злочинів, проти населення, включаючи адресні атаки на активістів, правозахисників, журналістів та адвокатів. В окупованому Криму та в Росії утримується більше як 150 політичних в’язнів, багато українців, неправомірно затриманих на новоокупованих територіях, утримуються в Криму.

Видворення окупантів та повернення Україні такої символічно та стратегічно важливої частини було б величезним поштовхом для України та її народу. Таке видворення росіян з півострова було б виграшним і для НАТО.  До 2014 року у Чорноморському флоті Росії налічувалось близько 12 000 осіб, до 2020 року ця цифра зросла до 31 500. До повномасштабного вторгнення планувалось збільшити цю кількість до 45 000 до 2025 року. Багато хто переможе від звільнення Криму, програє лише один – російський колоніальний проєкт.

Стаття підготовлена Оленою Давлікановою та Марією Курінною

Олена ДАВЛІКАНОВА - наукова співробітниця Центру аналізу європейської політики. У фокусі її роботи аналіз можливостей примирення України та Росії з огляду на фашизм та тоталітаризм в Росії та їх вплив на Росію. Вона досвідчена дослідниця, яка у 2022 році провела вивчення на тему «Робота українського парламенту в умовах війни» та «Наративи війни: імідж України в медіа».  

Марія КУРІННА - експертка в сфері прав людини, колишня дипломатка та дослідниця. Марія обстоювала позицію України у Комісії ООН з прав людини, Офісі Верховного Комісара ООН з прав людини, форматах Конвенції з викорінення всіх форм дискримінації проти жінок, Ради Європи та Європейського Парламенту. Наразі Марія є адвокаційною менеджеркою в Домі прав людини «Крим» та радницею в «Центр прав людини ZMINA».